Українські компанії назвали 2026 рік найскладнішим за час повномасштабної війни, за результатами дослідження компанії Gradus.
Компанії продовжують інвестувати, але змінюють стратегії
Попри підвищені ризики бізнес шукає шляхи для розвитку, але відмовляється від великих одноразових вкладень. Натомість дедалі частіше обирають поетапні інвестиції, розтягують реалізацію проєктів у часі та готують ініціативи до запуску за сприятливіших умов.
Довгострокові цілі залишаються, але операційні плани переглядають щомісяця, а іноді й щотижня. Сценарне планування, зокрема підготовка до найгірших варіантів, стало звичною управлінською практикою.
Атаки на інфраструктуру та їх вплив на ланцюги постачання
У 2026 році загострилися атаки на економічну інфраструктуру в тилу: склади, логістичні центри, енергетичні об’єкти та мережі зв’язку. Наслідки цих атак зачіпають цілі ланцюги постачання, навіть якщо окремі компанії безпосередньо не постраждали.
Щоб зменшити ризики, підприємства готові платити більше за стійкість: розподіляють активи між кількома локаціями, дублюють критичні функції, створюють резерви та інвестують в автономне енергозабезпечення і резервний зв’язок.
Кадровий дефіцит і бар’єри доступу до фінансування
Для багатьох компаній головним обмеженням зростання став дефіцит кадрів: бракує сильних менеджерів середньої ланки, інженерів і кваліфікованих робітників. Вакансії залишаються відкритими місяцями навіть за конкурентних зарплат, а в командах накопичилося психологічне виснаження.
Компанії інвестують у психологічну підтримку, навчання, гнучкі умови роботи та змінюють управлінські моделі на користь більшої самостійності команд. Також бізнес звертає увагу на відсутність дієвих механізмів компенсації воєнних збитків, обмежений доступ до кредитування, недостатнє страхування воєнних ризиків і непередбачувані регуляторні рішення.
Конкретні практики для збереження стійкості
Дослідження перелічує заходи, які компанії вже застосовують для збереження роботи та розвитку:
- зберігають зарплати та робочі місця за мобілізованими працівниками, організовують психологічну підтримку і запроваджують гнучкі графіки;
- інвестують у програми навчання та зменшують кількість підлеглих на одного керівника;
- розподіляють склади, сервери та виробничі потужності між локаціями, створюють запаси сировини й запчастин, інвестують у власне енергозабезпечення та резервний зв’язок;
- під час релокації намагаються переїжджати разом із працівниками;
- розбивають проєкти на кілька етапів, готують ініціативи до швидкого запуску або продають проєкти іншим інвесторам;
- виходять на зовнішні ринки, освоюють нові сегменти, беруть участь у державних замовленнях і продають надлишки продукції іншим учасникам ринку.
Учасники дослідження розглядають два сценарії на 2027−2030 роки: продовження війни з подальшим скороченням економіки або її завершення з можливістю масштабної відбудови й інвестицій. Компанії готуються до обох сценаріїв, зберігаючи команди, експертизу та портфелі майбутніх проєктів.
