Про що справа коротко
Провідна юрисконсультка ТОВ «Європейський правовий захист» вимагала від роботодавця стягнути 200 798,20 грн невиплаченої заробітної плати. Спочатку місцевий суд підтримав позов повністю, але апеляція зменшила суму до 24 609,48 грн через нібито пропущений строк звернення.
Працівниця працювала в компанії з листопада 2016 року до звільнення в серпні 2024 року і за період із березня 2022-го до серпня 2024-го отримала виплати лише за серпень і вересень 2023 року та березень 2024 року. Вона звернулася до суду в травні 2025 року і надала банківську виписку та відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків, про що пише Судово-юридична газета.
Чому апеляція скоротила суму боргу
Переяславський міськрайонний суд у липні 2025 року задовольнив позов і постановив стягнути з роботодавця 200 798,20 грн без вирахування податків та інших обовязкових платежів. Проте в січні 2026 року Київський апеляційний суд скасував це рішення і залишив до стягнення лише 24 609,48 грн за період із березня до 18 липня 2022 року.
Апеляція визнала, що нарахування мало місце, але застосувала тримісячний строк звернення до суду, який зявився після змін до статті 233 Кодексу законів про працю що набула чинності 19 липня 2022 року. Суд вирішив що працівниця пропустила строк для більш пізніх періодів і тому вимоги щодо них відхилив.
Яким було підґрунтя апеляційного висновку
Апеляційний суд також послався на думку що рішення Конституційного Суду від 11 грудня 2025 року про неконституційність частини норми не стосується правовідносин що виникли раніше. Тому апеляція вирішила не застосовувати це рішення заднім числом і залишила в силі тримісячний строк для більшості вимог.
У підсумку апеляція фактично відрізала позовну частину щодо періодів після 18 липня 2022 року і залишила до стягнення суму тільки за березень до 18 липня 2022 року.
Чому саме зараз це питання повернулося в суди
Верховний Суд скасував постанову апеляції і наголосив що на момент апеляційного розгляду рішення Конституційного Суду вже набрало чинності тому апеляційний суд мав його врахувати. Судове рішення не може опиратися на норму яку визнали неконституційною навіть якщо вона діяла під час виникнення правовідносин.
Водночас Верховний Суд зазначив що рішення КСУ стосувалося саме частини першої статті 233 КЗпП і не торкнулося частини другої яка регулює строки звернення до суду щодо виплат при звільненні. За цією нормою працівник може звернутися до суду протягом трьох місяців із дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми.
Апеляційний суд не встановив чи отримувала жінка таке письмове повідомлення і коли саме. Він також не належним чином оцінив доводи працівниці і не врахував що клопотання про поновлення строку містилося у її відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахувати положення Цивільного кодексу про перебіг позовної давності під час воєнного стану оскільки трудове законодавство не регулює окремо зупинення чи переривання таких строків у цей період.
Кому і як це рішення вплине під час нового розгляду
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу працівниці скасував постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року і направив справу № 373/1381/25 на новий апеляційний розгляд. Остаточної ухвали про стягнення всієї суми боргу Верховний Суд не приймав.
Під час повторного розгляду апеляційний суд має дослідити обставини справи встановити чи було письмове повідомлення при звільненні перевірити дотримання строків звернення до суду з урахуванням рішення КСУ та врахувати положення Цивільного кодексу щодо позовної давності під час воєнного стану. Від цього залежатиме чи буде стягнута сума в повному обсязі чи частково.
Ця справа стосується не лише позивачки і її роботодавця вона важлива для аналогічних спорів де застосовували тримісячний строк після 19 липня 2022 року і де сторони посилаються на подальші рішення КСУ та на вплив воєнного стану на строки позовної давності.
